Особа митаря Закхея, про яку йдеться в євангельському уривку цієї неділі, яка носить його ім’я, є дуже неординарною. Він все зробив, щоб знайти Ісуса, а виявилося, це його шукав і знайшов Ісус.
Він виліз на дерево, прийнявши власне рішення, але злазить з дерева через рішення Ісуса бути в його домі. Ісус приходить у дім гріха, а виходить з дому спасіння. Починає розмову з грішником, а прощається з “сином Авраама”. Зустріч з Богом ні для кого не проходить безслідно. Всі ми платимо за неї якусь ціну. Закхей заплатив тим, чого мав вдосталь. Те саме і з нами.
Якщо в нас вдосталь часу, ми платимо часом. Якщо вдосталь любові – любов’ю, якщо в нас вдосталь талантів, можна і ними розплатитися. В тому домі у Єрихоні сталося одне із найбільших чудес, яке можна поставити в один ряд з воскресінням померлих. Правдиве навернення. Для мене це більше чудо, ніж помноження хлібів у пустелі чи ходіння по воді. І як тоді, так і сьогодні є безліч людей, які не хочуть такого Бога, що шукає за грішником.
Набагато легше вірити в Бога, що любить “чемних” і карає “нечемних”. “Кажу вам, що на небі буде більша радість над одним грішником, що кається, ніж над дев’ятдесят дев’ятьма праведниками, що їм не треба покаяння.” (Лк. 15 : 7 ). Кожен священик може навести чимало прикладів з власного життя, коли його переповнювала якась надприродня радість, коли навертається грішник на його парафії. Від цього на Небі велика радість. Можна лише уявити радість на Небі, коли навертається сам священик.
Звучить дивно, але так також буває. Як було б чудово, якби кожна наша зустріч з Ісусом на Літургії завершувалася б таким покаянням, як у Закхея. Але для цього потрібно мати принаймні таке сильне бажання зустрітися з Ним, яке мав Закхей. А так буває нечасто. А може ми просто не хочемо нічого міняти? Може, ми не хочемо нічим ділитися? Може, ми не готові платити таку високу ціну за цю зустріч, яку заплатив голова над митарями?
Фото: amur
